Перекопівська Ікона Пресвятої Богородиці

Святкується: 10 травня / 23 травня

Полтавські Єпархіальні Відомості.
Частина неофіційна.
1892 року. №5-й. Березня 1.

ОПОВІДЬ про місцево-шановану ікону Божої Матері, іменованою Перекопівською, що знаходиться в Різдво-Богородичній церкві м. Варви Лохвицкого повіту.Немає, здається, на св. Русі місцевості, де б не було своєї якої-небудь шанованої святині. Принаймні, з упевненістю можна сказати, що якщо не в кожному повіті, то в кожній губернії є храми з св. мощами або чудотворними іконами, на поклоніння яким стікаються тисячі народу. Серед святинь православної Росії є багато таких, популярність яких пов’язана з якою-небудь історичною подією, унаслідок чого про них знає кожен руський православний християнин. Такі, наприклад, ікони Божої Матері: Казанська, Володимирська, Смоленська і ін. Але набагато більш за такі святині, які, по пов’язаних з ними історичних спогадах, мають значення для жителів одній якій-небудь місцевості і популярність яких рідко виходить за межі цієї місцевості. До таких святинь належить ікона Божої Матері, іменована Перекопівською, що знаходиться в Різдво-Богородичній церкві м. Варви Лохвицького повіту.

Час написання цієї ікони, за відсутністю даних, з точністю визначити неможливо; але, зважаючи на характер живопису, грубість фарб, а також і та обставина, що, як ми побачимо нижче, вже на початку минулого сторіччя (18 ст.) вона почиталася, як стародавня місцева святиня, можна сказати, що ікона ця написана в XVI і ніяк не пізніше XVII сторіччя. Назва ж Перекопівської привласнена їй від урочища містечка “Перекопівка”, де стоїть церква.

Прославлення Перекопівської ікони Божої Матері відноситься до часу нашестя на Русь шведського короля Карла XII. З’явившись, на запрошення гетьмана Мазепи, до Росії для надання йому допомоги в боротьбі з імператором Петром першим, Карл XII, як відомо, розташувався з своїм військом в межах нинішньої Полтавської губернії. Всі відомі нині міста: Ромни, Гадяч, Прилуки та інші були зайняті шведськими військами. У Ромнах знаходилася квартира самого короля. Весною 1709 року частина шведського війська, що складалася з піхоти і декількох знарядь артилерії, чи внаслідок недоліку провіанту в тій місцевості, де вони стояли, або по інших яким-небудь причинам, зважилася зайняти м. Варву, розташоване верстах в 10 на південь від великої дороги, ведучої з м. Ромен до Прилук. Звістка про наближення ворога швидко розповсюдилася між жителями містечка. Відчуваючи, як марно захищатися проти у декілька разів сильнішого, правильно озброєного і дисциплінованого ворога, жителі м. Варви зважилися вдатися волі Божій і просити собі захисту у небесної Заступниці роду християнського. З цією метою вони відправляються в церкву Різдва Пресвятої Богородиці, розташованій над самою річкою Удаєм, і тут повергаються перед місцево-шанованим образом Божої Матері з молитвою позбавити їх від загрозливого ворожого нашестя. І молитва їх була почута. Здійснилося справді диво, яке в переказах жителів збереглося до теперішнього часу, і передаватиметься від предків до нових нащадків вічно, як особливе знамення милості Божої. Як тільки шведська артилерія вступила на міст, перекинутий через р. Удай, який з’єднує м. Варву з нинішнім Прилуцьким повітом, як міст не витримав тяжкості артилерійських знарядь і звалився; причому загинули всі знаряддя з людьми і кіньми. Тим часом передня частина війська, що складалася з піхоти, благополучно перейшла міст і, спрямувавшись на церкву, в якій молилися жителі всього містечка. Кинулися відбивати церковні двері, але замок не піддавався їх зусиллям; тоді пущені були в справу рушниці і шашки, і – все марно. Деякі із смільчаків по стінах підіймалися до вікон, бажаючи через них проникнути всередину церкви, але невидимою силою відштовхнуті були назад і тут же робилися жертвою своєї божевільної відваги. Побачивши безуспішність своїх зусиль проникнути в церкву, шведи зважилися спалити її зі всім народом, що знаходився там. З цією метою вони обклали її очеретом і сухими лозинами і запалили їх, але, на їх здивування, вітер, що дув до тих пір прямо на церкву, миттєво повернув в інший бік – на самих ворогів. Вражені шведи прийшли в таке замішання, що в озлобленні стали вбивати один одного і незабаром пішли далі, не зробивши нікому з жителів, ні майну їх ніякої шкоди.

Ті самі двері, відбивши які ворог прагнув проникнути в церкву, збереглися до теперішнього часу і служать наочним пам’ятником вищеописаної події. Двері ці, шириною півтора і вишиною 2,5 аршина (нижня частина її відбита) вдає з себе дубову дошку, в багатьох місцях простріляну рушничними кулями, порубану сокирами і обгорілу. У 1816 році старанням приходського священика о. Максима Бодянського* на ній зображено фарбами вся вищеописана подія з наступним написом: “Сии двери хранившияся от времени нашествия иноплеменник Свеских и посечения их… палашами в 1709 году, в память избавления правоверных христиан излиянным милосердием Матери Божией от иконы чудотворной тогда и нынешния времена в сей церкви имеемой, живописно изображены старательством приходского священника Максима Бодянского 1816 г. Декабря 25-го в день рождества Христова”.

Невдала спроба ворога взяти церкву і відступ його всіма були визнані за особливе знамення милості Божої Матері до жителів м. Варви. Звістка про це швидко розповсюдилася в околиці, і на поклоніння до ікони Божої Матері почали стікатися натовпи народу з повітів Лохвицького, Прилуцького, Пирятинського та ін. За переказами старожилів, перед іконою звершувалося багато чудес. Чи були записи про них де-небудь, чи ні, – тільки вони, на жаль, якщо і були, не дійшли до нашого часу. На скільки ж велика була старанність навколишніх жителів до ікони Божої Матері, на даний час може свідчити та обставина, що майже все церковне начиння, – як то: напрестольні Євангелія, хрести, чаші, облачення, кіоти та ін., – були споруджені окремими благодійниками, між якими зустрічаються переважно прізвища старовинних навколишніх поміщиків, як наприклад: кн. Оберліані, Троїцини, Тарановські, Жили, Монтанські та ін. Крім того, і тепер ще в церкві зберігається більше 100 різних по формі і величині привісок з зображенням рук, ніг, очей, голови і взагалі всіх частин тіла, які в минулі часи надягали на хворих при молебнях, з написами наступними: “у церкву Різдва Пресвятої Богородиці Варвинську за зцілення раба Божого Юхима” (намальовано серце), або “року 1776 о здравії Марії” (зображена голова) і т.д. Таких привісок по опису 1850 року при церкві значиться на 7,5 фунтів: багато з них перелито в церковні судини. Все це свідчить про те, що ікона Божої Матері Перекопівська свого часу привертала до себе численних богомольців. Не так давно, років 40-50 тому, як розповідають місцеві люди похилого віку, в деякі дні року, як наприклад в день св. Миколая 9-го травня, ап. Петра і Павла, Різдва Іоанна Предтечі, на поклоніння до цієї ікони стікалися тисячі народу; вся досить обширна площа перед церквою суцільно була зайнята екіпажами і паломниками. Для сповіді говіючих запрошувалися священики з сусідніх сіл, і сама сповідь відбувалася не в церкві, а прямо на церковному цвинтарі.

В даний час паломництво до Перекопівської ікони Божої Матері здійснюється далеко не в такій кількості, як раніше. Але і тепер ще нерідко можна зустріти поклонників, що приїжджають за 30 верст і більше, які в молитві перед іконою Божої Матері отримують благодатну втіху. Що спонукає їх звершувати такі подвиги? Не інше що, як те саме відчуття, під впливом якого православний Малоросіянин йде на поклоніння Зосимі і Саватію, а житель Пермської або Архангельської губернії подорожує до Києва. І якби всі хто протягом майже двох сторіч молилися перед цим образом Божої Матері, повідали нам свої відчуття душевної радості і розчулення, які вони тут переживали, – ми дізналися б, що щира молитва у цього образу не одному здоров’я душі і тіла подавала, не одного горе полегшувала, – що окрім Божої Матері ми не маємо “іншої допомоги”, – що чудотворні ікони Її, поширені по обличчю землі православно-руської, є особливими знаками Її небесного до нас благовоління, і ніхто з тих хто приходить до них з вірою, не відходить не почутий.

Священик Гавриїл Коваленко.

Новітня історія про ікону

Ікона Божої Матері Перекопівська під час закриття Церкви більшовиками, була винесена Нагнойним Миколою Зотовичем і його сином Дмитром Миколайовичем. Пізніше Дмитро Миколайович був репресований радянською владою за участь у організації “Просвіта”. Загинув у таборах. Микола Зотович зберігав ікону у себе дома і коли почались гоніння на його сім`ю то ікону він переніс до комори. Після його смерті у 1943 році, на його дворищі жив його син Петро Бучарський. Він помер у1983 році. Залишилась жінка Ольга Іванівна Куришко і син Володимир Петрович Бучарський. У ці часи до Ольги Іванівни неодноразово звертались родичі, і не тільки, щоб забрати ікону, але Ольга Іванівна не погоджувалась. У 1994 році померла Ольга Іванівна, і через три місяці син Володимир. Після їхньої смерті ікону забрали родичі: Нагнойні Федір Михайлович і Лідія Пантелеймонівна. Ікона була у неналежному стані і вони вирішили її зберегти і обновить. З цим питанням звертались до художників, яки розписували Варвинську церкву. Вони порадили реставрувати ікону.

У Варві церква була відкрита у 1992 році, але ікона зберігалась у сім`ї Нагнойних, тому що точно ніхто не знав яка це ікона. Вже потім коли настоятель став розшукувати ікону через газету, телебачення та оголошення в храмі Лідія Пантелеймонівна звернула увагу на ікону і повідомила про це настоятеля.

Достовірність ікони підтверджується розповідями старожилів: Костенко Ганни Зіньковни (із Варви) і онуком Миколи Зотовича – Нагнойним Василем Михайловичем, що живе в Одеській області:”…винесена вона з Перекопівської церкви і називається “Перекопівська””. Також матеріалами книги М. Кириленка “Прилуцьке Благочиння” та згадками свящ. Гавриїла Коваленка, що служив у Варві в кінці 19 століття.

Ікона хресним ходом була перенесена у храм Різдва Пресвятої Богородиці на передодні храмового свята, 20-го вересня 2003 року. Святкування на честь ікони буде відновлено 23-го травня.

Післямова

Нарешті святиня повернулась до храму!

Наш храм було відновлено не так давно, але колишньої краси і святинь він не унаслідував. Найголовніше це Перекопівська ікона Божої Матері, яка пропала після закриття церкви більшовиками у 20-х роках минулого століття. Пошуки ікони почались три роки тому, і останнім часом здавалось що надії вже нема: пройшли роки, минули часи перебудови, коли ікони масово скуповувались і вивозились за кордон. Але коли закінчується надія та людські сили до дії приходить сила Божа, щоб не думали люди що всього досягли самі силоміць. Так сталося і тепер, коли після багатьох звернень і по місцевому телебаченні, газеті, неодноразових зверненнях до людей у проповідях, запитами у музеї Петербургу, Полтави та Лохвиці, пошуки ледь просувались: описи про ікону, згадки були, а самого образа знайти не вдавалось. Та молитви віруючих були почуті і Сама Богородиця явила свою святиню. На передодні храмового дня 20 вересня 2003 року ікону було повернуто до місця її знаходження в храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Варва. Ікона збереглася і дійшла до нас через роки атеїзму та гонінь на віру, її вигляд свідчить про духовний стан нашого суспільства, яке як і ікона, потребує реставрації та оновлення. З`явлення ікони і саме тепер, засвідчило усім наявність благодаті Божої та заступництва Матері Божої над нашим храмом та селищем. Якщо колись вона врятувала від шведів наших предків, то тепер вона тут щоб урятувати нас від розбрату, духовного іга гріху та об`єднати усіх у вірі, надії на Бога. Пресвятая Богородице спаси нас! Покрый нас от всякого зла честным Твоим омофором!

Тропарь, глас 4:
К Богородице прилежно ныне притецем, грешнии и смиреннии, и припадем, в покаянии зовуще из глубины души: Владычице помози на ны милосердствовавши: потщися погибаем от множества прегрешений: не отврати Твоя рабы тщи, Тя бо едину надежду имамы.

Кондак, глас 6:
Не имамы иныя помощи, не имамы иныя надежды, разве Тебе Владычице, Ты нам помози , на Тебе надеемся, и Тобою хвалимся: Твои бо есмы раби, да не постыдимся.

Молитва ко Пресвятей Богородице.
Приими, Всеблагомощная, Пречистая Госпоже Владычице Богородительнице, сия честныя дары, Тебе единей прикладныя, от нас недостойных рабов Твоих: от всех родов избранная, всех тварей небесных и земных вышшая явльшаяся: понеже бо Тебе ради бысть Господь сил с нами, и Тобою Сына Божия познахом, и сподобихомся святаго Тела Его и пречистыя Крове Его: темже блаженна еси в родех родов, Богоблаженная, херувимов светлейши, и серафимов честнейши сущая. И ныне, Всепетая пресвятая Богородице, не престай молящися о нас недостойных рабех Твоих, еже избавитися нам от всякого совета лукавого, и от всякого обстояния, и сохранитися нам неврежденным от всякого ядовитого прилога диавольского: но даже до конца молитвами Твоими неосужденных нас соблюди, яко да Твоим заступлением и помощию спасаеми, славу, хвалу, благодарение и поклонение, за вся, в Троице единому Богу и всех Создателю возсылаем, ныне и присно, и во веки веков, аминь.

* отець відомого проф. Московського Університету М. Бодянського, який був уродженцем м. Варви.